Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акту: Нормами статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У даній справі Касаційним адміністративним судом зроблено висновок про те – чи є підпис правопорушника у постанові про притягнення особи до адміністративної відповідальності доказом вчинення адміністративного правопорушення.
У даній справі водія було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Водій із таким рішенням не погодився та оскаржив дії поліцейського шляхом подачі адміністративного позову мотивуючи його тим, що останній у порушення вимог статті 276 КУпАП, прийняв оскаржувану постанову на місці («прямо на дорозі»), не сповістив його у встановленому законом порядку про час та дату розгляду справи, не опитав його та свідків події, не дав змоги надати клопотання у справі, не дослідив докази, що б могли вплинути на розгляд справи, не ознайомив його з матеріалами справи, позбавив права скористатися правовою допомогою. Одночасно притягнутий до адмінвідповідальності водій у позові зазначив, що інспектором патрульної служби під час розгляду справи проігноровано вимоги статей 268, 278, 279, 280 КУпАП.
Постановою районного суду, з якою погодився і апеляційний суд, у задоволенні позову було відмовлено.
При цьому апеляційним судом у своєму рішенні було зазначено, що оскільки позивач вчинив підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення без будь-яких заперечень та сплатив штраф, то, відповідно він погодився з тим, що скоїв це правопорушення.
На вказані рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що винність позивача доводиться фактом проставлення позивачем підпису в оскаржуваній постанові, оскільки вину особи зобов`язаний доводити уповноважений державою суб`єкт із зазначенням конкретних доказів.
Переглядаючи зазначену рішення та аналізуючи матеріали справи Касаційний адміністративний суд із доводами скарги погодився.
Визнаючи доводи скарги обґрунтованими КАС послався на те, що відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Зважаючи на те, що, окрім пояснень сторін, у справі відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху (наприклад, відео- та/або фото фіксація, показання свідків), оскаржувана постанова не може вважатися законною.
Згідно приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Положення вказаної норми проігноровано судами обох інстанцій. Так, суд першої інстанції помилково визнав обставини справи недоведеними, посилаючись на неподання позивачем протоколу у справі про адміністративне правопорушення, який, як зазначив суд у цій же постанові, у категоріях справ щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, не складається та не складався. Щодо суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає помилковим його висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Такий висновок суперечить положенням статті 77 КАС України щодо обов`язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.
_03_03.png)
